вторник, 26 января 2016 г.

Зміст найбільш важливих для соціалізації компетентностей , якими оволодівають учні в результаті шкільного навчання. Шляхи їх формування

У сучасній реформованій особистісно орієнтованій системі освіти, яка ставить за мету виховати різносторонньо розвинену, багатогранну, свідому, соціально адаптовану особистість, особливий інтерес викликає процес соціалізації у навчанні. Адже мета сучасної освіти полягає не лише у поєднанні навчання і виховання, як у традиційній освітній системі, а ще і прищеплення вихованцям вміння застосовувати свої знання, самореалізовувати свій потенціал, вміти швидко пристосовуватися до змін, які відбуваються у суспільстві, а також знаходити свій шлях у житті незалежно від обставин.                                                                                                                              Цивілізація зробила глибокий і різкий скачок у майбутнє. І сьогоднішня доросла людина перебуває у зовсім інших умовах, ніж вона зростала і виховувалася. Це пов’язано із надзвичайно швидкими темпами інформаційного, технічного та соціально-економічного розвитку суспільства. Інформаційна революція, глобальні технічні, соціальні та політичні зміни відкинули багатьох молодих людей за межі соціальної активності, зробили їх безпорадними, соціально неспроможними, загубленими у власній свідомості. Такі люди втрачають можливість самореалізувати свій інтелектуальний і творчий потенціал, втрачається можливість віднайти своє місце у суспільстві, настає соціальна анемія.                                                                                                           Для того, щоб запобігти таких перспектив, сьогоднішня система освіти намагається розробити принципово нові підходи до вирішення проблеми соціалізації. Сучасна освіта повинна готувати дитину не сьогоднішнього життя, а до її майбутнього. Оцінюючи соціальні зрушення, що відбулися протягом останніх десятиліть, ніхто не зможе з впевненістю сказати, що очікує нас, наших учнів і вихованців завтра. Яким буде життя через десять, двадцять, тридцять років?                                                  
Одним із засобів виховання особистості, спроможної самореалізуватися у будь-якій життєвій ситуації, особистості, спроможної зорієнтуватися і пристосуватися до суспільних змін, особистості, спроможної до самоосвіти протягом усього її життя, і є процес соціалізації.                                                                                                                
Соціалізація - це розвиток людини протягом всього його життя у взаємодії з навколишнім середовищем, яка передбачає засвоєння і відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також саморозвиток і самореалізацію особистості в тому суспільстві, до якого вона належить. Цей процес відбувається в умовах стихійного взаємодії людини з навколишнім середовищем, а також в ході цілеспрямованого, педагогічно організованого виховання.                                                                                                    
Школа виступає посередником між суспільством і особистістю і має певні засоби регулювання цих стосунків.                                                                                                                    
В процесі соціалізації учень знайомиться з особливостями суспільства, в якому він проживає, нормами, правилами та законами, встановленими у ньому; готується до злиття з цим суспільством, з метою подальшого гармонійного співіснування з ним. Сучасна школа має:
-Готувати учнів до змін,
- Розвивати в них мобільність ,гнучкість,конструктивність,
- Вчити самостійно розв’язувати проблеми в різних сферах діяльності,
- Використовувати в процесі навчання соціальний і власний досвід. 
   Проблема соціалізації у навчанні і вихованні у сьогоднішній реформованій освіті не є новою, адже питання "людина і суспільство" завжди у всі часи було актуальним. Просто реалізується процес соціалізації у школі різних часів по-різному.                                          На початку ХХІ століття українське суспільство стало перед вибором: якою бути людині третього тисячоліття, з якими ціннісними орієнтирами і соціально психологічними установами будуть крокувати у майбутнє сьогоднішні учні.             Звичайно, в авангарді процесу формування мовної особистості нового типу стоїть початкова ланка освіти, де формується світогляд учня, його компетентності, духовні запити.  Одним з найважливіших чинників становлення й розвитку особистісної соціальної практики є спілкування з однолітками, яке в перші роки навчання у школі набуває особливого значення. У спілкуванні з однолітками дитина виявляє свої інтереси, збагачує власне освітнє поле за рахунок обміну різноманітною інформацією, укріплюється у своїх нахилах. У процесі спілкування з ровесниками дитина навчається презентувати себе, обстоювати власну позицію, переконувати або підкорятися; опановує "умовні" закони взаємин у дитячому колективі, тобто саме в емоційно насиченому спілкуванні з однолітками найефективніше відбувається процес соціалізації.                                                                                                                                              
Національне виховання молоді передбачає надання широких можливостей для пізнання української історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування національної гідності, активне включення кожної особистості в соціальне життя.        Створення умов для формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості є одним із важливих завдань навчання української мови та літератури учнів. Це завдання реалізується через соціокультурну змістову лінію, яка сприяє становленню в учнів уявлення про світ, природу, суспільство, ознайомленню їх з основними культурними набутками рідного народу і людства, розвиткові духовної сфери особистості, зокрема моральних переконань, відчуття прекрасного тощо. Ця змістова лінія являє собою систему культурологічних тем, орієнтовну тематику яких пропонує програма.                                                                                                                   
Як зазначено у державній національній програмі «Освіта», головною метою національного виховання є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин. Формування у молоді незалежно від національної приналежності особистісних рис громадян Української держави, розвинутої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Національне виховання ґрунтується на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють найвищі зразки духовної мудрості українського народу.                                                                                                
Традиційна освіта створювалася на вимогу індустріального суспільства. Вона була спрямована на виконання існуючого в той час соціального замовлення: дати учневі певні знання, уміння й навички. Опанувавши ними, він міг успішно працювати на заводі, будівництві та в інших виробничих сферах. Міг реалізувати себе. Цього було достатньо вчора, але мало сьогодні. Маємо усвідомити: інформаційне суспільство ставить перед школою кардинально відмінні від традиційних вимоги. «Технології завтрашнього дня потребують не мільйонів поверхнево начитаних людей, готових працювати в унісон на безкінечних монотонних роботах, не людей, котрі виконують накази, не зморгнувши оком,.. а людей, котрі можуть приймати критичні рішення…» Таким є соціальне замовлення сьогодні, навіть якщо в українських реаліях воно не до кінця осмислене  і сприйняте. Вчитель сьогодні повинен думати про завтрашній день, про соціалізацію учня в сучасних умовах. Існують проблеми соціального виховання в школі                                                                                                                                                                                                         
Головне завдання  соціалізації – залучити дитину до різнобічної діяльності та спілкування.                                                                                                                                                                    
Найбільш ефективно процес соціалізації у школі може реалізовуватися на уроках рідної мови і літератури, адже сама мета навчання рідної мови є формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно користуватися засобами рідної мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності. А метою шкільного предмета української літератури є сприяння всебічному розвитку, духовному збагаченню, активному становленню й самореалізації особистості в сучасному світі; виховання національно свідомого громадянина України; формування і утвердження гуманістичного світогляду особистості, національних і загальнолюдських цінностей, що беззаперечно відповідає поставленим завданням.                                                                                                                          
На уроках української мови та літератури учні вчаться формувати і висловлювати думки відповідно до мовленнєвої ситуації, аналізувати і спів- ставляти мовленнєві явища, аргументувати, доводити і переконувати, а також робити висновки.                          Програма з української мови орієнтує вчителя на формування мовної особистості учня, що характеризується свідомим ставленням до опанування мови, розвиненим мовленням, а отже і мисленням, потрібно добирати засоби навчання так, щоб стимулювати учнів до активної мовленнєвої діяльності, найвищим виявом якої є творчість. Особливо це вдається на уроках розвитку зв’язного мовлення. Готуючись до таких уроків, та враховуючи вікові особливості учнів, я виділила для себе аспекти за допомогою яких підбирає матеріали та завдання:
5-7кл. – досвід (власні спогади, випадки із життя, поради дорослих);
8-9кл. – творчий пошук (гра слів, логіка думки, порівняння визначень);
Наприклад:
5 клас. Вивчення теми «Діалог». Завдання: підготувати та розіграти діалог між однокласниками, який ілюстрував би дружбу.
6 клас. Завдання: написати твір-роздум про вчинки людей на основі власних спостережень.
9 клас. Завдання: написати доповідь на морально-етичну тему, використовуючи складні речення.

У процесі навчання на уроках української мови поглиблюються уявлення школярів про навколишній світ, розвивається їхнє образне і логічне мислення, удосконалюються мовні та мовленнєві вміння; здійснюється патріотичне, морально-етичне та естетичне виховання учнів.   Учні отримують можливість внести свої особисті , думки,  продемонструвати свої знання та здібності, а потім використати їх житті.                                                                                                                                
Оригінальні зразки етнокультури, побуту, народної творчості ми зустрічаємо у творах українських письменників. «Енеїду» І.П.Котляревського, яку за програмою ми вивчаємо у 9 класі, сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця XVIII — початку XIX ст.                                                                                                                  
З фольклорними творами, а саме календарно-обрядовою поезією, народними піснями, загадками, співомовками, літописами тощо, учні знайомляться на уроках української літератури у 5-7 класах.     
                                                                                                                     
Особливе місце в фольклорі займають такі художньо-образні явища як прислів’я і приказки, які мають великий виховний вплив на особистість дитини середнього шкільного віку завдяки своїй особливій формі, емоційності, образності, яскравості, доступності. Вони знайомлять дітей з морально-етичними нормами, формують навички культурної поведінки, лаконічно і в доступній формі вчать бути ввічливими, скромними, стриманими, відповідальними, працьовитими, щедрими, шанувати батьків, поважати людей, рідний край.                                                                                 
Виховання підлітків має свої труднощі, пов’язані перш за все з особливостями їх фізіологічного розвитку, що впливає і на розвиток пізнавальних процесів . Але завданням учителів в роботі з учнями – це правильна організація діяльності , дотримування необхідного такту і виявлення педагогічної витримки і терпіння.

Комментариев нет:

Отправить комментарий