У сучасній
реформованій особистісно орієнтованій системі освіти, яка ставить за мету
виховати різносторонньо розвинену, багатогранну, свідому, соціально адаптовану
особистість, особливий інтерес викликає процес соціалізації у навчанні. Адже
мета сучасної освіти полягає не лише у поєднанні навчання і виховання, як у
традиційній освітній системі, а ще і прищеплення вихованцям вміння застосовувати
свої знання, самореалізовувати свій потенціал, вміти швидко пристосовуватися до
змін, які відбуваються у суспільстві, а також знаходити свій шлях у житті
незалежно від обставин. Цивілізація зробила глибокий і різкий скачок у майбутнє. І сьогоднішня
доросла людина перебуває у зовсім інших умовах, ніж вона зростала і
виховувалася. Це пов’язано із надзвичайно швидкими темпами інформаційного,
технічного та соціально-економічного розвитку суспільства. Інформаційна
революція, глобальні технічні, соціальні та політичні зміни відкинули багатьох
молодих людей за межі соціальної активності, зробили їх безпорадними, соціально
неспроможними, загубленими у власній свідомості. Такі люди втрачають можливість
самореалізувати свій інтелектуальний і творчий потенціал, втрачається
можливість віднайти своє місце у суспільстві, настає соціальна анемія.
Для того, щоб запобігти таких перспектив, сьогоднішня система освіти
намагається розробити принципово нові підходи до вирішення проблеми
соціалізації. Сучасна освіта повинна готувати дитину не сьогоднішнього життя, а
до її майбутнього. Оцінюючи соціальні зрушення, що відбулися протягом останніх
десятиліть, ніхто не зможе з впевненістю сказати, що очікує нас, наших учнів і
вихованців завтра. Яким буде життя через десять, двадцять, тридцять років?
Одним із засобів виховання особистості, спроможної самореалізуватися у
будь-якій життєвій ситуації, особистості, спроможної зорієнтуватися і
пристосуватися до суспільних змін, особистості, спроможної до самоосвіти
протягом усього її життя, і є процес соціалізації.
Соціалізація
- це розвиток людини протягом всього його життя у взаємодії з навколишнім
середовищем, яка передбачає засвоєння і відтворення соціальних норм і
культурних цінностей, а також саморозвиток і самореалізацію особистості в тому
суспільстві, до якого вона належить. Цей процес відбувається в умовах
стихійного взаємодії людини з навколишнім середовищем, а також в ході
цілеспрямованого, педагогічно організованого
виховання.
Школа виступає посередником між суспільством і особистістю і має певні
засоби регулювання цих стосунків.
В процесі соціалізації учень знайомиться з особливостями
суспільства, в якому він проживає, нормами, правилами та законами,
встановленими у ньому; готується до злиття з цим суспільством, з метою
подальшого гармонійного співіснування з ним. Сучасна школа має:
-Готувати учнів до змін,
- Розвивати в них мобільність
,гнучкість,конструктивність,
- Вчити самостійно розв’язувати
проблеми в різних сферах діяльності,
- Використовувати в процесі
навчання соціальний і власний досвід.
Проблема соціалізації у навчанні і вихованні
у сьогоднішній реформованій освіті не є новою, адже питання "людина і
суспільство" завжди у всі часи було актуальним. Просто реалізується процес соціалізації у школі різних часів
по-різному. На
початку ХХІ століття українське суспільство стало перед вибором: якою бути
людині третього тисячоліття, з якими ціннісними орієнтирами і соціально
психологічними установами будуть крокувати у майбутнє сьогоднішні учні. Звичайно,
в авангарді процесу формування мовної особистості нового типу стоїть початкова
ланка освіти, де формується світогляд учня, його компетентності, духовні
запити. Одним з найважливіших чинників становлення й
розвитку особистісної соціальної практики є спілкування з однолітками, яке в
перші роки навчання у школі набуває особливого значення. У спілкуванні з
однолітками дитина виявляє свої інтереси, збагачує власне освітнє поле за
рахунок обміну різноманітною інформацією, укріплюється у своїх нахилах. У
процесі спілкування з ровесниками дитина навчається презентувати себе,
обстоювати власну позицію, переконувати або підкорятися; опановує
"умовні" закони взаємин у дитячому колективі, тобто саме в емоційно насиченому
спілкуванні з однолітками найефективніше відбувається процес соціалізації.
Національне виховання молоді передбачає надання широких можливостей для
пізнання української історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування
національної гідності, активне включення кожної особистості в соціальне життя. Створення умов для формування
національно свідомої, духовно багатої мовної особистості є одним із важливих
завдань навчання української мови та літератури учнів. Це завдання реалізується через соціокультурну змістову
лінію, яка сприяє становленню в учнів уявлення про світ, природу, суспільство,
ознайомленню їх з основними культурними набутками рідного народу і людства,
розвиткові духовної сфери особистості, зокрема моральних переконань, відчуття
прекрасного тощо. Ця змістова лінія являє собою систему культурологічних тем,
орієнтовну тематику яких пропонує програма.
Як
зазначено у державній національній програмі «Освіта», головною метою
національного виховання є набуття молодим поколінням соціального досвіду,
успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури
міжнаціональних взаємин. Формування у молоді незалежно від національної
приналежності особистісних рис громадян Української держави, розвинутої
духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової,
трудової, екологічної культури. Національне виховання ґрунтується на ідеях і
засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють найвищі
зразки духовної мудрості українського народу.
Традиційна освіта створювалася на вимогу індустріального
суспільства. Вона була спрямована на виконання існуючого в той час соціального
замовлення: дати учневі певні знання, уміння й навички. Опанувавши ними, він
міг успішно працювати на заводі, будівництві та в інших виробничих сферах. Міг
реалізувати себе. Цього було достатньо вчора, але мало сьогодні. Маємо
усвідомити: інформаційне суспільство ставить перед школою кардинально відмінні
від традиційних вимоги. «Технології завтрашнього дня потребують не мільйонів
поверхнево начитаних людей, готових працювати в унісон на безкінечних
монотонних роботах, не людей, котрі виконують накази, не зморгнувши оком,.. а
людей, котрі можуть приймати критичні рішення…» Таким є соціальне замовлення
сьогодні, навіть якщо в українських реаліях воно не до кінця осмислене і сприйняте. Вчитель сьогодні повинен думати
про завтрашній день, про соціалізацію учня в сучасних умовах. Існують проблеми
соціального виховання в школі
Головне завдання соціалізації –
залучити дитину до різнобічної діяльності та спілкування.
Найбільш ефективно процес соціалізації у школі може реалізовуватися на
уроках рідної мови і літератури, адже сама мета навчання рідної мови є
формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка
володіє вміннями і навичками вільно користуватися засобами рідної мови – її
стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності. А метою шкільного
предмета української літератури є сприяння всебічному розвитку, духовному
збагаченню, активному становленню й самореалізації особистості в сучасному
світі; виховання національно свідомого громадянина України; формування і
утвердження гуманістичного світогляду особистості, національних і
загальнолюдських цінностей, що беззаперечно відповідає поставленим
завданням.
На
уроках української мови та літератури учні вчаться формувати і висловлювати
думки відповідно до мовленнєвої ситуації, аналізувати і спів- ставляти
мовленнєві явища, аргументувати, доводити і переконувати, а також робити
висновки. Програма
з української мови орієнтує вчителя на формування мовної особистості учня, що
характеризується свідомим ставленням до опанування мови, розвиненим мовленням,
а отже і мисленням, потрібно добирати засоби навчання так, щоб стимулювати
учнів до активної мовленнєвої діяльності, найвищим виявом якої є творчість. Особливо це вдається на уроках розвитку зв’язного
мовлення. Готуючись до таких уроків, та враховуючи вікові особливості учнів, я
виділила для себе аспекти за допомогою яких підбирає матеріали та завдання:
5-7кл. – досвід (власні
спогади, випадки із життя, поради дорослих);
8-9кл. – творчий пошук (гра
слів, логіка думки, порівняння визначень);
Наприклад:
5 клас. Вивчення теми «Діалог».
Завдання: підготувати та розіграти діалог між однокласниками, який ілюстрував
би дружбу.
6 клас. Завдання: написати
твір-роздум про вчинки людей на основі власних спостережень.
9 клас. Завдання: написати
доповідь на морально-етичну тему, використовуючи складні речення.
У процесі навчання на уроках
української мови поглиблюються уявлення школярів про навколишній світ,
розвивається їхнє образне і логічне мислення, удосконалюються мовні та
мовленнєві вміння; здійснюється патріотичне, морально-етичне та естетичне
виховання учнів. Учні отримують
можливість внести свої особисті , думки,
продемонструвати свої знання та здібності, а потім використати їх житті.
Оригінальні
зразки етнокультури, побуту, народної творчості ми зустрічаємо у творах
українських письменників. «Енеїду» І.П.Котляревського, яку за програмою ми
вивчаємо у 9 класі, сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського
побуту кінця XVIII —
початку XIX ст.
З фольклорними творами, а саме календарно-обрядовою поезією, народними
піснями, загадками, співомовками, літописами тощо, учні знайомляться на уроках
української літератури у 5-7 класах.
Особливе місце в фольклорі займають такі художньо-образні явища як
прислів’я і приказки, які мають великий виховний вплив на особистість дитини
середнього шкільного віку завдяки своїй особливій формі, емоційності,
образності, яскравості, доступності. Вони знайомлять дітей з морально-етичними
нормами, формують навички культурної поведінки, лаконічно і в доступній формі
вчать бути ввічливими, скромними, стриманими, відповідальними, працьовитими,
щедрими, шанувати батьків, поважати людей, рідний край.
Виховання
підлітків має свої труднощі, пов’язані перш за все з особливостями їх
фізіологічного розвитку, що впливає і на розвиток пізнавальних процесів . Але завданням
учителів в роботі з учнями – це правильна організація діяльності , дотримування
необхідного такту і виявлення педагогічної витримки і терпіння.
